Методи формоутворення деталей машин

Навчальна дисципліна забезпечує вміння: проводити аналіз кінематичних схем обробки поверхонь і їх формоутворення при механічній обробці; визначати вихідні інструментальні поверхні на основі кінематичної схеми формоутворення, інструменти для обробки заданих поверхонь деталей; а також дозволяє орієнтуватись у питаннях, які розкривають значення процесів формоутворення у машинобудуванні.

Цілі навчальної дисципліни: навчитися розробляти процеси формоутворення поверхонь деталей машин і ефективно застосовувати сучасні прогресивні процеси механічної та інших видів обробки деталей машин.

Задачі  навчальної дисципліни: отримати практику користування довідкниковими, у т. ч., комп’ютерними джерелами та засобами інформації; звирішувати задачі вибору ефективних процесів формоутворення поверхонь; визначати параметри процесу формоутворення, що забезпечують обробку заданої поверхні відповідно до робочого креслення.

При вивченні навчальної дисципліни студенти отримують:
- здатність проводити дослідження існуючих технологічних процесів, аналізувати та знаходити на основі цього найдосконаліші у даних умовах методи обробки;
- здатність приймати рішення щодо інструментального забезпечення різних видів і типів виробництва.
- здатність здійснення аналітичних досліджень на задану тему.
- навички проектування технологічних операцій обробки різанням та іншими методами поверхонь деталей машин різних класів, у т. ч., і в рамках використання систем автоматизованого проектування.

Тема 1. Роль процесів формоутворення в машинобудуванні.
Тема 2. Аналітичний спосіб визначення огинаючих поверхонь.
Тема 3. Кінематичний метод визначення огинаючих поверхонь.
Тема 4. Умови формоутворення поверхонь деталі.
Тема 5. Кінематика механічної обробки.
Тема 6. Обробка при схемах формоутворення пповерхонь різних класів.
Тема 9. Формоутворення фасонних, у т. ч., зубчастих, поверхонь на універсальних верстатах і верстатах з ЧПУ.

Оцінювання знань студентів з дисципліни здійснюється на основі результатів:

– поточного контролю знань;

– індивідуального завдання;

– вхідного, поточного і підсумкового тестування;

– іспиту.

Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого перевіряється під час поточного контролю, модульного контролю і іспиту. Завданням поточного контролю є перевірка розуміння та засвоєння теоретичного матеріалу, набуття практичних навичок використання програмного забезпечення під час обробки експериментальних даних дослідження, уміння самостійно здійснювати дослідження, спостереження, аналіз. Завданням іспиту є перевірка розуміння студентом програмного матеріалу в цілому, здатності логічно та послідовно висловлювати власні думки.

Оцінювання здійснюється за 100-бальною шкалою. Завдання поточного контролю оцінюються в діапазоні від 0 до 100 балів (включно). Підсумковий контроль знань студентів здійснюється у формі іспиту. За кожним змістовим модулем здійснюється контроль роботи студента на лекційних і практичних заняттях, за що студент одержує максимально 64 бали. За виконання підсумкової модульної контрольної роботи студент одержує 36 балів. Таким чином за умов якісного виконання усіх завдань накопичується – 100 балів.